Щомісяця разом із Мариною Усенко ми говоритимемо про ключові етапи розвитку дітей, мовлення, поведінку та емоційний стан, а також розбиратимемо питання, які найчастіше хвилюють батьків.
Експертка рубрики — Марина Усенко, авторка методики розвитку дітей із РАС, засновниця міжнародної мережі освітніх закладів UMSPACE, магістр дефектології та Норми розвитку дитини: на що варто звернути увагу батькам і коли звертатися до спеціаліста
Є такі люди і слова, які живуть з тобою все життя. Я пам’ятаю, як одного разу клієнтка сказала мені: я воджу до Вас свою дитину, бо тільки Ви так бʼєтеся за іі розвиток та прагнете навчити говорити. Дитина мала складне порушення мовлення, але за допомогою моєі методики нам з командою вдалося досягти високих результатів. І сьогодня в цій статті ми поговоримо з Вами про те, як повинна розвиватися дитина, на що важливо звертати увагу, в якому віці необхідно звернутися до спеціаліста, щоб не пропустити час. Бо час- це найдорожчий ресурс в житті дитини, бо всі етапи розвитку пов’язані один з одним.
Мене звати Марина Усенко. Я засновниця мережі освітних закладів UMspace в Києві та Варшаві , магістр дефектології та авторка унікальної методики формування спонтанного мовлення у дітей важкими порушеннями мовлення. Вже понад 27 років я допомагаю дітям з РАС і супроводжую родини на шляху від очікування малюка до 9 років. І сьогодні ми з Вами поговоримо про ключові етапи розвитку дитини, поширені помилки батьків та ті моменти, які найчастіше викликають запитання і тривогу: що є нормою, на що варто звернути увагу, а коли краще не чекати й звернутися до фахівця.
Коли в родині народжується дитина, весь світ починає обертатися навколо неї. Перший рік життя ми святкуємо день народження щомісяця, купуємо найкращі іграшки, багато читаємо, щоб розібратися з тим, що ж таке батьківство, слухаємо різних блогерів та користуємося таємною зброєю- порадами старшого покоління щодо виховання дитини. Найважливіше, про що я завжди прошу пам’ятати батьків, це продукт батьківства: психологічно здорова, доросла особистість.
Для цього важливо дивитися не в точку, де дитина йде в садок або школу, а в точку, де Вашій дитині 30 років, вона доросла і незалежна, має добру освіту, хорошу роботу, друзів та люблячого партнера.Тоді кожна дія батьків огортається новими сенсами: кого саме я зараз виховую? хто виросте з моєї дитини, якщо я продовжу діяти саме так? І мозок починає фільтрувати інформацію, щоб будувати зовсім іншу систему виховання та розвитку дитини, зменшується кількість страхів, бо є чітка картинка, до якої хочеться прийти. І це вже зовсім інший рівень свідомості та мислення, яке Ви автоматично передаєте дитині.
Перші питання з приводу розвитку дитини виникають десь в віці 1.5-2 роки. Батьки часто починають помічати: щось не так. Але радники навколо у вигляді друзів та старшого покоління дають багато підказок з цього приводу: “в нашого теж так було, а зараз все в порядку”, “почекай, він в тебе просто лінивий”, “ зараз всі діти пізно починають говорити” і так далі. Молода мама наслухавшись таких порад починає глушити внутрішній голос, який включив тривогу за малюка, і чекає, втрачаючи дорогоцінний час. За 27 років практики я таких історій чула багато, тому завжди рекомендую батькам в першу чергу слухати себе: Ваша інтуїція не просто так щось Вам підказує, якщо Вам щось здалося, Вам не здалося, починайте шукати відповідь у спеціалістів. Бо не буває лінивих дітей, дитина росте і розвивається по мірі того , як іі нервова система дозріває і стає готовою до наступного етапу розвитку.
Наприклад, щоб дитина почала самостійно сидіти, недостатньо просто «навчити її сидіти». Нервова система має дозріти настільки, щоб мозок міг організувати й координувати роботу м’язів тулуба — насамперед м’язів спини та живота, які утримують корпус і допомагають зберігати рівновагу. І коли ця система готова, дитина сама знову і знову намагається сісти.
Потім приходить наступний етап. Дозрівають механізми, необхідні для вертикалізації: контроль положення тіла, рівновага, координація, достатня робота м’язів тулуба й ніг. І дитина починає вставати. І тут її вже практично неможливо переконати «полежати спокійно» — вона постійно підтягується, встає, падає і знову встає. Не тому, що ми її змусили, а тому, що її нервова система вже готова освоювати цю навичку.
Так само відбувається і з мовленням. Мовлення не з’являється тому, що дитину достатньо довго просили: «Скажи мама. Ну, скажи мама». Для нього також має дозріти цілий комплекс мозкових механізмів, а слухова система, моторика, увага, розуміння мовлення та здатність керувати артикуляційними рухами мають почати працювати разом.
Тому коли дитина чогось ще не робить, перше запитання має бути не «Чому вона лінується?», а «Чи готова її нервова система до цієї навички і чи немає чогось, що заважає їй розвиватися?». І тут важливо розуміти механізм розвитку дитини, якій залежить від роботи дзеркальної системи головного мозку. Дзеркальні нейрони були відкриті на початку 1990-х років групою італійських нейрофізіологів Університету Парми на чолі з Джакомо Ріццолатті. Вчені побачили дивовижну річ: певні нейрони активувалися не лише тоді, коли дія виконувалася, а й тоді, коли за подібною дією просто спостерігали. Саме тому маленька дитина постійно «зчитує» нас. Вона дивиться, як мама складає губи, коли вимовляє звук, як тато махає рукою «па-па», як ми беремо ложку, плескаємо в долоні, усміхаємося, жестикулюємо, — і її мозок уже в цей момент працює з побаченою дією. А потім дитина намагається її повторити. Тобто значна частина раннього розвитку відбувається через спостереження, наслідування і багаторазове повторення. Дитині недостатньо просто сказати: «Зроби так». Їй потрібно бачити, як це робимо ми, мати можливість спробувати самій і повторити це багато разів. Саме тому батьки та найближчі дорослі є для маленької дитини першою і найважливішою моделлю, з якої вона вчиться.
Таким чином дитина поступово накопичує власний досвід: спостерігає за дорослими, наслідує рухи, жести, міміку, звуки, а згодом і слова. Те, що спочатку дитина лише бачить і чує, поступово стає її власною навичкою. Приблизно до року ми вже очікуємо появи перших усвідомлених слів. Але для мене важлива не лише кількість слів. У цьому віці дитина повинна активно комунікувати з дорослим: реагувати на своє ім’я, розуміти прості звернення, використовувати жести, показувати або давати предмет, махати «па-па», наслідувати дії дорослого, активно лепетати і намагатися повторювати звуки та слова.
Далі мовлення починає розвиватися дуже швидко. У проміжку від року до півтора ми очікуємо появи нових слів, розширення розуміння мовлення, активного наслідування дорослого. Дитина дедалі краще розуміє прості прохання: «дай м’ячик», «принеси ведмедика», «покажи носик», називає знайомих людей та предмети, активно користується жестами.
А ближче до двох років окремих слів уже недостатньо — має починати формуватися фразове мовлення. Дитина поєднує два або більше слів: «мама, дай», «ще води», «тато йде», «хочу гуляти». Словниковий запас активно збільшується, дитина розуміє значно більше, ніж може сказати, виконує прості інструкції та все активніше використовує мовлення для спілкування.
І ось тут я завжди прошу батьків дивитися не лише на цифру: скільки саме слів говорить дитина. Важлива вся картина розвитку: чи розуміє вона звернене мовлення, чи наслідує, чи використовує жести, чи прагне взаємодіяти, чи з’являються нові навички і чи є в розвитку динаміка.
Для того, щоб грамотно супроводжувати свою дитину, важливо побудувати систему з точками контролю і перестати боятися неврологів та психіатрів, бо саме ці лікарі краще за будь якого спеціаліста зможуть вчасно визначити проблему або підтвердити, що розвиток дитини відповідає віку. Найстрашнішим лікарем для батьків чомусь досі залишається психіатр, хоча похід до нього- це такий самий нормальний інструмент, як консультація стоматолога. Пам’ять, увага, мислення,сприйняття, мовлення, емоції, поведінка, здатність взаємодіяти з іншими людьми- усе це складові психічного розвитку дитини. Саме тому дитячий психіатр оцінює не лише те, “чи є у дитини психічне захворювання”, він дивиться на розвиток дитини в цілому: як вона контактує з іншими людьми, як розуміє звернене мовлення, як поводиться, грається, утримує увагу, навчається та адаптується до навколишнього світу. Іноді результатами такої консультації буде рекомендація щодо подальшого обстеження або допомоги. Інколи батьки просто почують найважливіше: з Вашою дитиною все гаразд, спостерігаємо далі.
Нижче Ви знайдете таблицю з основними орієнтирами розвитку дитини за віком. Ви можете час від часу повертатися до неї, щоб звіритися: які навички вже сформувалися у вашої дитини, що з’являється зараз, а на що варто звернути особливу увагу.
І якщо щось викликає у вас запитання або тривогу — не бійтеся звернутися до фахівця: логопеда, психолога, невролога чи дитячого психіатра. Краще вчасно перевірити й почути, що все гаразд, ніж втратити дорогоцінний для розвитку дитини час.
І пам’ятайте: наше завдання – не виростити «зручну» дитину і не встигнути виконати всі норми за таблицею. Наше завдання — допомогти їй вирости здоровою, самостійною, впевненою в собі людиною, здатною будувати власне щасливе життя.
Майбутнє дитини не починається колись, воно формується сьогодні. І створюємо його ми разом з Вами.
Марина Усенко
Instagram Марини Усенко https://www.instagram.com/maryna.usenko.pro/
Instagram дитячого центру в Києві: https://www.instagram.com/umspace_kindergarten/
Instagram дитячого центру в Варшаві: https://www.instagram.com/umspace.poland/